Beata Perzanowska
Якомога швидше почати надавати медичну допомогу — чинник, що значно підвищує шанси на виживання та відновлення функцій у пораненого. У військовій медицині є ключове поняття «золота година» для надання допомоги пораненим на полі бою: якщо протягом першої години після поранення буде надана повноцінна медична допомога, це врятує життя 90% постраждалих солдатів. Зволікання – це смерть.
Основні причини смерті 80-90 % поранених — велика втрата крові та шок. Пошкодження, яких зазнають у сучасних збройних протистояннях, значно обмежують час для надання домедичної допомоги на полі бою. Смерть настає від декількох десятків секунд до однієї години.
Виділяють три етапи надання допомоги пораненим у воєнно-польових умовах:
- Допомога в «червоній зоні» (під обстрілом)
- Допомога в «жовтій зоні» (в укритті)
- Допомога «зеленої зони» (під час евакуації)
1. Допомога в «червоній зоні» (англ. Care Under Fire — надання допомоги під вогнем у зоні обстрілу). Переважно складається з використання джгута і якнайшвидшого переміщення потерпілих у безпечне місце.
2. Допомога в «жовтій зоні» (англ. Tactical Field Care — надання допомоги на полі бою / в зоні укриття).
Процедура надання допомоги в «жовтій зоні»:
- Оцінити стан пораненого, застосовуючи правило C-A-B-C (критична кровотеча — дихальні шляхи — дихання — циркуляція; в українській адаптації — КОЛЕСО: кровотечі — огляд — легені — ефективність — серце — оцінювання), і надати пораненому необхідну допомогу. Як варіант можна заповнити адаптований Протокол — картку, подібну до ілюстрації вище, яку заповнює медик або фельдшер під час надання першої медичної допомоги пораненому. Цю картку може заповнити й сам поранений або його побратим.
- Оглянути пораненого на наявність небезпечних для життя кровотеч.
- Зробити необхідні заходи для відновлення прохідності дихальних шляхів, зокрема введення носоглоткового повітроводу у разі потреби.
- Обробити будь-які відкриті ушкодження грудної клітини. В разі напруженого пневмотораксу провести декомпресію.
- Перевірити стан кровоспинного джгута, якщо він був застосований. Якщо на етапі надання медичної допомоги в умовах обстрілу ви накладали пораненому джгут для зупинки кровотечі з ран кінцівок, перевірити кровотечу.
- Оглянути пораненого на наявність незначних кровотеч.
- Оглянути пораненого на наявність будь-яких необроблених ран на кінцівках, які можуть бути небезпечні для життя, і обробити їх.
- Продовжувати обробляти інші травми (накладення шин на переломи, перев’язка інших ран, опіків тощо).
- Ввести знеболювальні й антибіотики, краще з аптечки пораненого, якщо має. Не використовувати за можливості свою аптечку, оскільки вона може знадобитися вам самим.
- Вживати необхідних заходів для запобігання розвитку шокового стану або надати допомогу у разі шоку, що вже розвинувся.
- Передати інформацію про пораненого медикам — військовому парамедику (санітарному інструктору) поблизу або цивільному лікарю чи фельдшеру, або зателефонувати 103.
- Стежити за пораненим. Стежити за рівнем притомності кожні 15 хвилин і диханням пораненого. Якщо він притомний — розмовляти з ним, якщо є змога — підбадьорити, заспокоїти.
- Записати дані клінічного огляду, відомості про виконані лікувальні заходи.
3. Допомога під час евакуації в медичні заклади «зеленої зони» (англ. Tactical Evacuation Care) — мобільні польові госпіталі, військові чи цивільні шпиталі, спеціалізовані клініки. Переважно полягає у своєчасному супроводі до місця немедичної чи медичної евакуації.
Але, нажаль, польова медицина у нас на фронті... дуже польова: рани забруднені, час доправлення бійця з поля бою до лікарні також дуже різний - може бути пів години, а може бути шість-десять годин.
У бійців елементарно не вистачає знань з тактичної медицини. На законодавчому рівні в Україні не закріплено, що не повинен допускатися на фронт боєць, який не пройшов тижневі курси з тактичної медицини. У випадку поранення на "нулі", як правило, боєць надає допомогу сам собі або ж це робить його товариш чи військовий медик, якщо він є, і якщо він поряд. Далі йде евакуація, і вже після цього до роботи стають лікарі шпиталю. На ділі, картина інша. Іноді бійці не встигають пройти підготовку перед відправленням на фронт. З життя йдуть кращі з кращих, лише тому, що їх не навчили накладати турнікет...
В аптечці військового має бути затверджений перелік з десятка позицій, а насправді там може бути лише турнікет, або навіть джгут Есмарха, та бинт. Аптечок взагалі катастрофічно бракує. А ті, що є, часто вкрай неякісно й недостатньо наповнені.
Іноді волонтери з найкращих міркувань купують підробки, які нібито нічим не відрізняються від оригінальних медичних засобів, — щоб зекономити. Мовляв, краще дати військовому хоч щось, аніж не дати нічого. Але в разі тактичної медицини це не працює — неякісні медзасоби дуже небезпечні. Економія може коштувати воїнові життя. Несертифіковані ж турнікети у 99% випадків — річ, яку краще викинути на смітник. Вони не зупинять кровотечу, можуть створити неправильний тиск, припинити зупиняти кров через декілька хвилин або взагалі зламатися через ненадійні закрутки.
Зараз волонтери везуть безліч посилок і навіть не питають у військових медиків, що саме їм потрібно. Тому виникає ще одна проблема — на фронт іноді відправляють цілком непотрібні речі. В посилках можуть лежати педіатричні повітропроводи, ларингеальні маски й інші девайси для дітей. Багато відправляють і протермінованих препаратів. Військові почали остерігатися волонтерських аптечок невідомого походження та ставитися до них з недовірою.
Є точки фронту, де взагалі немає реанімобіля, щоб нормально довезти пораненого до шпиталя з крапельницею після втрати крові. Або реанімобілі перебувають у дуже поганому стані.
А на деяких позиціях немає... лікарів-хірургів. Є хірург – немає анестезіолога або навпаки. Є обладнання – немає кому працювати або знову ж таки навпаки.
Але попри всі негаразди, наші бійці і наші медики — це справді круті хлопці й дівчата, які заслуговують на всю доступну лінійку засобів першої допомоги, що є у світі.
Юлія Мусташ
Napisz komentarz
Komentarze