Події на Сході України, які почали розгортатися ще у березні 2014 року, стали причиною поширення і розвитку такого явища як військове капеланство. Тоді гостро постала потреба присутності священнослужителів у війську поруч зі своїми вірними. На запит держави Церква почала скеровувати священиків для душпастирської служби у військових формуваннях.
Збір пожертв для війська, волонтерські місії, душпастирська підтримка, участь у психологічній реабілітації військових – всі ці завдання сьогодні виконують капелани. Їм необхідно залишатися близькими до військових, знаходити нові шляхи та способи, щоб перебувати з ними в одному середовищі.
Явище капеланства в Україні має давнє коріння: душпастирська справа розвивалася в козацькому війську, в легіоні Українських Сечових Стрільців, Українській Галицькій Армії, Армії УНР, Українській повстанській Армії. Під час першої Світової війни в лавах Австро-Угорської армії налічувалось близько 100 капеланів українського походження, в армії УПА були священники від греко-католиків, православних та протестантів. В незалежній Україні відродження капеланства розпочалося в Збройних Силах України.
У 2009 році з метою запровадити інститут військового капеланства (душпастирства) в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, при Міністерстві оборони України, наказом №115 від 17.03.2009 було створено Раду у справах душпастирської опіки. У квітні 2011 р. наказом Міноборони №220 від 22.04.2011 було затверджено Концепцію душпастирської опіки у Збройних Силах України, розроблену за участі представників церков і релігійних організацій.
А в 2014 році розпочався другий його етап.
В наслідок вторгнення Росії в Україну, священники опинилися поруч з військовими в місцях загострення бойових дій. Саме тоді актуальним стало питання щодо соціального захисту священнослужителів під час виконання своїх обов’язків. І саме тоді, в липні 2014 року Кабінет Міністрів України видав Розпорядження №677 р. «Про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних Силах, Національній гвардії, Державній спеціальній службі транспорту, та Державній прикордонній службі».
14 грудня 2016 р. вважається офіційною датою становлення кадрової служби військового духовенства. Саме цього дня Міністр оборони Степан Полторак підписав наказ №685 “Про затвердження Положення про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних силах України”.
В грудні 2018 р. в ЗСУ було введено 105 посад військових капеланів. Відповідно до Наказу Міністерства оборони України №685, кожна релігійна організація самостійно здійснює загальну богословську підготовку кандидатів на посади військових священиків (капеланів). Разом з тим, військові священики (капелани) проходять курс навчання за відповідною програмою, яка включає основи військової справи, військово-гуманітарну та військово-психологічну підготовку.
22 січня 2021 року зареєстровано законопроект «Про Службу військового капеланства», який став результатом плідної співпраці представників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, церков та релігійних організацій, а також депутатів різних фракцій. 19 березня 2022 р. Закон «Про Службу військового капеланства» набрав чинність.
Військовим капеланом може бути громадянин України, який є священнослужителем зареєстрованої в Україні релігійної організації та отримав від її управління мандат на капеланську діяльність. Обов'язковою вимогою також є наявність вищої богословської освіти.
Військовий священник може взяти до рук зброю тільки якщо потрібно допомогти воїну, який потрапив в стресову ситуацію, аби він не наробив шкоди ні собі, ні іншим воїнам.
В Українському війську і на сьогоднішній день також перебувають капелани-добровольці різних конфесій.
«Священник в армії — це як священник на парафії. Багато хто питає: як ти працюєш на фронті серед військових? Так само як і у звичайному селі, ті самі люди, ті самі плітки, ті самі проблеми. Єдине, що специфіка роботи — військова психологія. Військовий священник — це своєрідний місток між цивільним життям людини і військовим. Мене питають, що я там роблю. Я, як священник, доводжу, що християнська етика, християнське доброчинство є найефективнішим важелем подолання негативних проявів у людини. Ми, капелани, намагаємось якісно, професійно, з повною відвагою, гідністю, служити суспільству. Господь показав приклад своїм служінням, самопожертвою, за людей пішов на хрест, а ми маємо в самопожертві бути особистим прикладом для військовослужбовців, мотивуючи їх міцно тримати зброю у своїх руках під час служби» - розповідає військовий капелан ПЦУ отець Андрій з Рівного, передає СУСПІЛЬНЕ НОВИНИ.
На питання журналістів до військового капелана отця Тараса Михальчука (Релігійний інтернет-ресурс Духовна велич Львова): З якими проханнями найбільше звертаються військові? Відповів, що «серед основних прохань, найперше стоїть молитва. Вона дозволяє військовим відчувати, що вони не самі, поряд з ними завжди є хтось, хто за них молиться. Молитва – сильна зброя, бо вона лине до Бога, а Він – всемогутній».
Юлія Мусташ
Napisz komentarz
Komentarze